Головна » Люди » Чорнушанка Людмила Богун розвивала козацтво на Донбасі
Людмила Богун

Людмила Богун

Її дитинство припало на тяжкі часи: війна, голодомор, переслідування інакомислячих. І випробування не закінчилися навіть у поважному віці. У 79 років довелося кидати рідну домівку в Харцизьку і їхати з сім’єю подалі від окупованої території. Та навіть через усі ці життєві лихоліття уродженка Чорнух Людмила Богун не перестає бути справжньою патріоткою і гідною послідовницею великих справ свого пращура – славного козака і вірного сина українського народу Івана Богуна. Не забуває Людмила Іванівна і про малу Батьківщину, допомагаючи в спорудженні пам’яток

Людмила Богун народилася у 1935 р. в смт Чорнухи у родині з глибоким козацьким корінням. Від козацького роду їй дісталась любов до рідної землі, незламність, витримка. А від сковородинівського краю Людмила Іванівна ввібрала мудрість і нестримну жагу до волі у всіх її проявах. І навіть закинута долею на російськомовну Донеччину, вона ніколи не боялася говорити українською і вільно висловлювати свою думку.

— Я пишаюся тим, що народилася у мальовничих Чорнухах. Я, як і Григорій Сковорода, з яким у нас теж є далека спорідненість, дуже люблю мандрувати і завжди попутникам розповідаю про свою мальовничу малу Батьківщину і славетного земляка. Мої батьки родом з Білоусівки Чорнухинського району. Наша родина жила в жорстокі радянські часи. Мій дід Оникій Тимофійович у 1902 році організував товариства «самостійників» у Чорнухах на Полтавщині та Золотоноші Черкаської області і боровся за незалежну Україну, незважаючи на постійні переслідування й небезпеку. Після Жовтневої революції і громадянської війни дід був змушений емігрувати з армією Петлюри до Польщі. Його подальша доля невідома. А родина, яку він не зміг вивезти, в Україні зазнавала політичних репресій. У 1937 році тата за антирадянську агітацію на 10 років вислали в Сибір. Коли він повернувся із заслання, то сказав: «Діти, я ні в чому не винен. Мільйони невинних людей гинуть у таборах радянської тюрми народів». Батько не мав права залишатись у Полтавській області. Тому ми всією сім’єю переїхали до Сталінської, а нині Донецької області, де жив брат тата. Але назавжди лишились родиною «ворога народу», — розповіла Людмила Іванівна.

 «Мої сини відроджували і популяризували козацтво в Харцизьку, доки туди не прийшла війна»

Сини Людмили Богун – В’ячеслав та Роман – свого часу серйозно зайнялися дослідженням родоводу і за допомогою архівних документів довели, що мають козацьке походження. У 2001 році в місті Харцизськ Донецької області за їхньої ініціативи створили Окремий козачий кіш імені полковника Івана Богуна. Планували спорудити на його честь і пам’ятник, та місцеві депутати «дали добро» на встановлення тільки… коня, без вершника. Усі плани з подальшого відродження козацтва на Донбасі перекреслила війна.

— У 2014 році старший син організував в Харцизську мітинг за єдину Україну. Зібралося чимало людей, був такий піднесений настрій у всіх, сплеск патріотизму. Але згодом почалася «чистка». Я опинилася в «чорному списку» сепаратистів. Мені не раз казали, що я бандерівка і мені краще мовчати. Але я петлюрівка — нас так в Чорнухах називали, бо мій дід з Петлюрою боровся за незалежну Україну. Хоча я не проти бути й бандерівкою, бо Степан Бандера продовжив справу Симона Петлюри. І коли я в харцизській газеті надрукувала статтю «Пишаюсь, що я українська націоналістка», публікація спричинила чимало галасу в місті, — згадує Людмила Богун.

Після того, як на Сході почалися протистояння, Людмилі Іванівні разом з рідними довелося покинути Харцизськ. Її сину підкинули касету з погрозами: якщо він із родиною не виїде з міста, то всіх знищать. Довелося переїхати до рідних у Київську область.

— Козацький кіш ім. І.Богуна перестав існувати разом з українськими школами в Харцизську. Нині там вчаться за російськими підручниками. Але зв’язок з містом я підтримую, там залишилося чимало друзів-патріотів, але вони бояться відкрито про себе заявляти. Наше житло в Харцизську неушкоджене й не пограбоване – за ним доглядають сусіди. Взагалі, місто не дуже обстрілювали, бо у нас є величезний трубний завод, на якому тепер виконують замовлення для РФ. Звісно, збираємось туди повернутися, коли війна закінчиться і місто буде знову підконтрольним Україні, — розповіла Людмила Іванівна.

Свого часу Людмила Богун фінансово долучилася до заснування Кургану козацької слави в Чорнухах. Тепер же допомогла коштами на придбання плит для реконструкції Кургану пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.

— Чому я це роблю? Гени! Їх не переробиш. Ясно, що в моєму козацькому серці знайшла відгук ініціатива спорудження Кургану козацької слави. А Голодомор – це мій давній біль. Мені теж довелося пройти через це жахіття. Я пухла від голоду, але вижила. Тому вважаю своїм обов’язком увіковічнити пам’ять тих людей, у тому числі й моїх рідних, які не пережили голодомор. А ще я хочу встановити меморіальну плиту Івану Богуну в Білоусівці. Мрію про світле майбутнє своєї країни і вірю, що воно не за горами.

 Марина ФРАНЧУК

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Коментарів поки немає ... Будьте першим!

Залишити коментар

Ви повинні бути увійти в Щоб залишити коментар.

Besucherzahler meet and chat with beautiful russian girls
счетчик посещений
Яндекс.Метрика
Новий сайт

Шановний читачу! Ви знаходитесь на архівній версії сайту. Ласкаво просимо на новий сайт "Подій та коментарів": podii.com.ua