Головна » Невідома Полтавщина » Децентралізація: Полтавщина має багатовіковий досвід самоврядування і подавала приклад
Богодарівка

Богодарівка

Останнім часом усе частіше можна почути розмови про децентралізацію в Україні, тобто про зростання ролі органів місцевого самоврядування в управлінні своїми громадами, районами, областями. Для України – це не новий досвід, адже в минулі часи місцеве самоврядування відігравало важливу роль у розвитку українських земель і, зокрема, нинішньої Полтавщини

ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Білогорілка

Білогорілка

Як вважають дослідники, початок місцевого самоврядування виходить з територіальної сусідської общини слов’ян, яка самостійно вирішувала свої справи. За часів Київської Русі існувало так зване громадівське самоврядування. Як правило, в основі такого самоврядування лежала територіальна ознака і переважали міські та сільські громади (остання мала назву верв). Такі громади жили за нормами звичаєвого права, а більшість питань вирішувалися на зборах, які мали назву віче.

 

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

Гільці

Гільці

З XIV в українських містах починає запроваджуватися магдебурзьке (німецьке) право. Перший документ про надання «німецького» права датується 1339 р. У кінці XV ст. магдебурзьке право отримав Київ. На території нинішньої Полтавщини першими магдебурзьке право отримали міста, які належали князівському роду Вишневецьких – Лубни (1591 р.) та Пирятин (1592 р.). У 1644 р. «німецьке право» отримала Лохвиця (хоча не всі історики з цим погоджуються). Полтава отримала Магдебурзьке право лише за правління гетьмана К. Розумовського в 1752 р.

Полтавське губернське земство, нині Полтавський Краєзнавчий музей

Полтавське губернське земство, нині Полтавський Краєзнавчий музей

Магдебурзьке право – це право міста на самоуправління, вивільнення його від урядової адміністрації. Міщани створювали громаду, яка мала власні органи управління, зокрема управу і суд. Управу очолювали виборні бурмістри (в Україні є багато носіїв прізвища Бурмистренко – вочевидь посада дала назву прізвищу) та райці. Суд здійснювали війт та лавники. Бурмистр обирався райцями. Саме бурмістр разом із радою керував містом. Лавники (члени суду) обиралися на все життя. Війт призначався королем (згодом гетьманом або російським царем). Магдебурзьке право надавало майнові повноваження містам, які володіли нерухомим майном, запроваджували податки і самі ними розпоряджалися.

Після повстання під проводом Богдана Хмельницького частина українських земель виокремилися в державне утворення – Гетьманщину. Магдебурзьке право зберегли лише найбільші і найважливіші міста, зокрема і Гадяч (який деякий час був гетьманською резиденцією). Решта ж міст на  території нинішньої Полтавщини мали обмежену автономію і мусили рахуватися із козацькими полковниками та сотниками. Лубни, Пирятин та Лохвиця мусили поступитися своїми правами на користь сотенних та полкових канцелярій. Такі міста мали статус ратушних. На Полтавщині такими були вже згадані Лубни, Лохвиця, Пирятин, Миргород, Чорнухи, Сенча та ін. Обсяг прав на самоуправління ратушних міст визначався їхнім економічним та демографічним потенціалом.

Печатка Чорнухинської ратуші (18 ст)

Печатка Чорнухинської ратуші (18 ст)

Управління та судочинство в ратушних містах здійснювалося одночасно і козацькою старшиною (сотником та городовим отаманом), і міськими урядниками. Так, у 1687 р. в Пирятині до місцевого суду входили сотник Григорій Додока, городовий отаман Тимофій Куриленко, війт Стефан Левченко та бурмистри МаркСтефанович і Стефан Іванович. У 1712 р. «чорнухинський уряд», який розглядав майнові справи, складався із сотника Лавріна Христича, городового отамана Романа Грушки, війта Дмитра Романенка та бурмистрів Андрія Яценка та Павла Манченка.

Міста, що мали самоврядування (навіть обмежене), володіли земельними угіддями, прибутки з яких йшли на утримання магістрату чи ратуші. Бюджет органів місцевого самоврядування формувався в основному за рахунок різних податків та мит (збори з мостів («мостове») та перевозів; мито із привезеного купцями краму, податки з ремісників, збори з лазень, млинів, прибутки від продажу горілки у шинках, що належали магістрату чи ратуші).

Наприкінці XVIII ст. російський уряд ліквідував автономію Гетьманщини. У 1785 р. на Лівобережжі та Слобожанщині російський уряд почав створювати нові органи місцевого самоврядування – міські думи. Це мало дати початок уніфікації форм організації суспільного життя в Російській імперії, куди входила на той час Полтавщина. Проте остаточно Магдебурзьке право в Україні скасували лише в 1834 р. (найдовше воно зберігалося в Києві).

 ЗЕМСТВА

Западинці

Западинці

Однією із важливих сторінок в історії місцевого самоврядування на Полтавщині були земства. Їх створили в Російській імперії (не на всій території) у 1864 р.

Унаслідок земської реформи було утворено губернські і повітові земські збори та управи. Земські збори за колом своїх обов’язків нагадували такий собі місцевий парламент, а управа – місцевий уряд. Людей, яких обирали до земств, називали гласними. Вони обиралися на 3 роки.

Бюджет таких органів самоврядування формувався за рахунок різних податків та зборів (збори з нерухомого майна: земельних угідь, житлових будинків, торгових та промислових приміщень; видача різних дозволів та патентів (на торгівлю, зокрема алкоголем тощо). Збори з нерухомого майна (податок за землю і т.п.) складали майже 70% від усіх надходжень до бюджету земства.

Кізілівка

Кізілівка

У віданні земств перебували утримання доріг, будівництво і утримання шкіл та лікарень, піклування про розвиток місцевого господарства, ведення статистики і т.п.

Земства, які функціонували на Полтавщині (повітові та губернське) залишили по собі добру славу, особливо це стосується питань освіти та медицини.

Найкращим прикладом є Лохвицьке повітове земство. Так, у 1912 р. воно доручило відомому архітектору та художнику Опанасу Сластіону зробити проекти для 83 шкіл повіту (тодішній Лохвицький повіт включав нинішні Чорнухинський та Лохвицький райони). На жаль, через початок І Світової війни у 1914 р. всі проекти втілити в життя не вдалося, але більшість із запланованих шкіл таки збудували. Школи було побудовано у стилі, який отримав назву «український модерн». Проект був настільки успішним, що за зразком Лохвицького повіту, аналогічні школи почали будувати на Київщині, Херсонщині та Кубані. І до сьогодні багато приміщень шкіл служать для навчання дітей. Деякі приміщення земських шкіл використовуються як сільради, церкви і т.п.

Земства, як органи місцевого самоврядування зникли, а пам’ять про них залишилася. Маємо надію, що нинішні ради (районні та обласні) не кануть у Лету, а залишать своєю діяльністю добру пам’ять у нащадків…

 Вадим НАЗАРЕНКО

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Коментарів поки немає ... Будьте першим!

Залишити коментар

Ви повинні бути увійти в Щоб залишити коментар.

Besucherzahler meet and chat with beautiful russian girls
счетчик посещений
Яндекс.Метрика
Новий сайт

Шановний читачу! Ви знаходитесь на архівній версії сайту. Ласкаво просимо на новий сайт "Подій та коментарів": podii.com.ua